Легальні масові вбивства

Ви не любите котів? Ви просто не вмієте їх готувати.

Сьогодні я чітко усвідомила, що так, мені потрібен психолог. Правильний психолог. І я знаю який саме.

Я оберу найдешевчого і найнікчемнішого і рознесу його бридку продажну душонку в соплі. Так, що він ніколи не зможе працювати психологом.

Тому що, панове, по-справжньому, вилікувати чужу хвору душу можна лише безумовним прийняттям всіх аспектів її особистості. А психологи за визначення приймають нас під умовою, тобто за гроші. А щира чужа любов, вона ж повністю у волі іншої людини. Який сенс колоти голками ту чужу людину, їй же болить, вона ж не винна. Власне тому мої оточуючі і відправляють мене до мозгоправів – вони щиро хочуть мені допомогти, а відчувають що не можуть.

Ну то я туди і піду. В світі не знайшлося жодної людини, яка б не засудила мій ключовий аспект особистості: мою складність. Кожна, кожна людина в моєму житті хоч раз (а насправді далеко не раз) сказала мені «забий», «ти все ускладнюєш», «будь простішою», «розслабся».

Ну так це буде моєю зброєю. Якщо я змогла за годину переконати щиро віруючу людину, що її віра скалічила її життя (і що характерно в мене не відмовила дикція, натяку навіть на це не було), то розібратися з примітивними, типовими патернами свідомості психолога і влупить по них - це для мене раз плюнуть.

Під час свого єдиного візиту до психолога я намагалася бути максимально комфортною для неї, максимально зрозумілою і приймаючою. Я вклала в той візит більше душевної енергії ніж вона. І то я побачила в її очах, як шестерні в її примітивній думаючій машині починають заклинювати. Уявляєте що буде, коли я вивалю на цю нікчемну подобу мислячої істоти ВЕСЬ СВІЙ БІЛЬ?

Особистість – це набір певних патернів. Руйнування шкідливих патернів – це лікування особистості. А стирання ключових – це її руйнування. Маленьке вбивство. Отож я можу цілком легально займатися масовими вбивствами. А із своїми близькими бути хорошою у люблячою. Як справжній маніяк.

упд: просто офігення дискусія

(no subject)

Все-таки "Нейроменеджмент" Джейкобсона геніальна книжжка. Вона обгрунтовує дуже просту хоч і неочевидну ідею: люди думають історіями. І з цієї точки зору, коли людина довгий час дивиться фільми (а особливо пише на них хоч коротенькі враження) - вона не просто розважається, вона тренує свою душу і розвивається. І реальні спостереження це підтверджують.

І взагалі, якщо я щось і зрозуміла в цьому житті, так це те, що пора перестати знецінювати те, чого прагне твоя душа. Хочеться сидіти в соцмережах - треба сидіти в соцмережах. Ну тільки ясне діло із повагою до почуттів та потреба інших людей. І з перервою на нудну роботу (десь же треба брати гроші на інтернет). Бо спправжні прагнення душі - це і є повноцінне і щасливе життя. А всі ці голоси, що складають суспільне несвідоме, так часто і бездумно брешуть, що їх давно вже пора виключить як тупий бездумний телевізор.

(no subject)

Я вже писала про це колись, але навряд чи знайду, де саме. Колись на останній сторінці журналу "Однокласник" був опублікований вірш Кіплінга (в перекладі Євгена Сверстюка) "Якщо". Він мені дуже сподобався і став, своєрідною мантрою, можна сказать, молитвою, якщо цей термін можна застосувати до атеїстки. Як не дивно, я ніколи не знала його повністю на пам'ять, лише окремі постулати. А оце вирішила записати його на відео, але не вийшло, перші дублі не вдалі, хоч і є з чим працювати.

Так от: зараз я перечитала його і з щирим, в чомусь навіть містичним подивом усвідомила, що зараз я живу ось так. Хто в курсі всіх подробиць може оцінить. Не треба рвати серце, щоб висловити свої емоції: геніальні люди давно зробили це до нас.

... Виходить Хакслі був правий: моральні установки є сенс вдовбувати постійним повторюванням. Головне тільки правильно вибрати, що вдовблювати.



Як вистоїш, коли всі проти тебе—
Упали духом і тебе кленуть, і
Як всупереч усім ти віриш в себе,
А з їх невіри також візьмеш суть;
Якщо чекати зможеш ти невтомно,
Оббріханий — мовчати і пройти
Під поглядом ненависті, притому
Не грати цноти ані доброти;

Як зможеш мріять —

в мрійництво не впасти,

І думать — не творити думки культ,
Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,
Сприймеш як дим і вітер на віку;
Якщо стерпиш, як з правди твого слова
Пройдисвіт ставить пастку на простих,
Якщо впаде все, чим ти жив, і знову
Зумієш все почати — і звести;

Якщо ти зможеш в пориві одному
Поставить все на карту — і програть,
А потім — все спочатку, і нікому
Про втрати й слова навіть не сказать;
Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили
Служити ще, коли уже в тобі
Усе згоріло, вигасло — лишилась
Одна лиш Воля — встоять в боротьбі;

Як зможеш гідно річ вести з юрбою
І з Королем не втратиш простоти,
Якщо усі рахуються з тобою —
На відстані, яку відміриш ти;
Якщо ущерть наповниш біг хвилини
Снагою дум, енергією дій,
Тоді весь світ тобі належить, сину,
І більше: ти — Людина, сину мій.

***

(no subject)

Рубає мене, просто такий період. От є така пісня Канцлера Гі Тень на стене Я давно захоплююсь її творчістю. Сьогодні я подумала, що ця пісня є гарним інструментом для переживання емоції гніву. А потім я її переслухала в світлі своїх нових відкриттів. І якщо замінити поняття "вбивство" поняттям "знищення особистості", а простіше "приниження" - тоді ця пісня про помсту тим, хто постійно нас принижує. І про наше право не давати себе принижувать, боротися за свою особистість, не дивлячись на те, що "боль танцует стаей пестрых сорок".

Так, це класичний випадок, коли кожен бачить те, що хоче. Автор сюди це не закладала, вона написала цю пісню за мотивами романів Віри Камші (я їх не осилила). Тільки в цьому якраз і є суть мистецтва: емоційно зафарбовані ідеї набагато краще передаються від розуму до розуму і ефективніше модифікуються.