(no subject)

Все, виписалась, підбиваю статистику, починаючи з червня. Очі лізуть на лоба: я відчувала як воно буде і до чого все котиться. Ось наприклад коротенький пост про кіно. А там фраза: "... а ще "по здравому размышлению" подумала, що не хотіла б потрапити у таку казку. Мій внутрішній світ хоч і прикольний, але в чомусь набагато химерніший за мою зовнішність, сильно ускладнений, хто-зна як би це було візуалізовано."


Візуалізовано (або скоріше аудівізовано) це було на повну катушку. Як серцем відчувала: нікому таке не сподобається. Занадто багато мене.

Зрозуміти чоловіків

Продовжую підводити підсумки. Дуже прикольно бачити, що от колись ти поставила питання (наприклад чому чоловіки так прагнуть філонить) а через пару місяців знайшла на нього відповідь.

У Висоцького є пісня про фатальні цифри. І з неї виходить що після тридцяти дуже багато поетів загинуло (особливо в 37 років чомусь). За іронією долі я теж пережила пік творчості саме в 37 років. І мою нервову систему кидало по всій можливій амплітуді відчуттів. Від найвищого кайфу, до найтемнішої печалі і найсильнішого гніву. І я писала. При чому без усяких стимуляторів: просто розгойдався оцей маятник та кортизолі і дофаміні.

Але фатально я собі не зашкодила, слава богу. В мене є версія чому: просто я жінка. В мене низький рівень тостостерону. А в чоловіків цей рівень високий (що логічно). І він розхитує їхній мозок значно сильніше. Тому геніальні чоловіки, яким вдалося розхитати свою нервову систему для творчості, так часто самознищуються різними способами. Не витримують нерви, зриває не тільки запобіжник самоконтролю, але й запобіжник самозбереження.

Саме тому у чоловіків дуже розвинутий оцей механізм економії ресурсів мозку. Вони вічно ухиляються від прийняття рішень. Це для них питання самозбереження. Саме тому, як не дивно, у різногендерних партнерствах приймати більшість стратегічних рішень мають саме жінки. Їхня нервова система краще для цього пристосована, вона витримає це навантаження краще. А чоловіки повинні просто навчитися визнавати авторитет жінок, уміти відрізняти нормальне рішення від пустого капризу (на жаль, вони у жінок теж трапляються через засилля традиційних шаблонів мислення), слухати і виконувати нормальні стратегії.

Тільки при цьому треба думати головою і тут не філонить. Панове чоловіки, коли ви йдете в магазин за покупками із списком, включайте ваш потужний мозок і спробуйте уявити, навіщо саме та жінка написала саме так. Це не важка робота нервової системи на межі можливостей. Ви не згорите. Це просто добросовісність. І, блін, це реально круто, коли твій пункт у списку покупок зрозуміли правильно, без зайвих уточнень.

Ну і в світлі вищесказаного зрозуміло, що в стресовій ситуації чоловіче «я зробив, що міг» - це був реально сигнал про критичне перевантаження. Людина дійсно зробила все, що могла, більше і не було треба. Це не емоційна оцінка. Це просто голий, чистий факт.

(no subject)

Або осього. Пост за 13 серпня, цитата: "У мене, на жаль, такої витримки вистачає не завжди, я дуже невпевнена в собі, дуже все не подобається конфліктувати з людьми і казати їм "ні, зробіть як я сказала".

Я просто з неї ржу.

По ходу на даному етапі наявність читачів взагалі не принципова. Найголовніший читач мого блогу - я сама. Капєц якийсь. Хотіла ж просто порахувати пости.

(no subject)

По ходу жж - це просто такий джин, який виконує бажання. Читаємо: "... я хочу ковирятися в людських мізках, допомагати їм по-справжньому, а не як ці коновали, і писати, писати, і ще раз писати."

Саме цим, слово в слово я і займалася останній місяць. Ну допомогти правда нікому не вийшло, але наковиряла я багато чого. Якось акуратніше треба загадувати бажання в жж.

Статистика червень-вересень

Мої постійні читачі нарешті припинили мене читать. І от я нарешті виписалась (мається на увазі, що припинився цей шалений піковий потік творчості). Вчора увечері відчула свою звичну печаль. Як же я за нею скучила насправді. Не глибока журба, а от такий настрій нічого не хочеться, сумно. Ну коротше нормальний мій сумний настрій, який був до цієї шаленої скачки. Навіть виникло бажання стерти всі пости, але потім пройшло. В голові думки пливуть у звичному темпі, не прискорено. Нові лонгріди на ніч не придумуються.

Правда печаль ця тривала не довго. Ну а що ж ви хотіли: це лише початок чергового етапу повернення особистості в нормальний стан.

Вирішила підбити статистику за період з червня по вересень.

Отож за чотири місяці було написано 112 лонгрідів (кожен приблизно на стандартну сторінку на 1800 знаків та 114 коротких постів. Розбивка по місяцях:

Червень: 9 лонг. 24 коротких.
Липень: 15 лонг. 18 коротких.
Серпень: 28 лонг. 30 коротких.
Вересень: 60 (!!!) лонг. 42 коротких.
За жовтень не рахувала, бо жовтень триває.

Кожен, навіть найдовший лонгрід виходив з мене легко, без затику, я писала, як дихала. А те, що енергією цього дихання були страждання – ну то так і треба, такий механізм творчості. При чому кожен з цих постів був якщо не прочитаний, то хоча б проіндексований потрібними людьми. Словом, з ким би я там не уклала угоду про натхнення, він чесно виконав свою частину угоди – натхнення я отримала з головою, як і хотіла.

Я не почуваюся спустошеною. Мені є ще про що писать, але вже, звичайно, не на такому рівні накалу пристрасті. Попереду обкатка моїх відкриттів у відносинах управління, виховання, правильної побудови стосунків. Попереду купа інших джерел стресу, болю, а значить і натхнення.

Я дуже хочу налагодити хороші, нормальні стосунки з усіма близькими мені людьми. Але їх характер залежить не тільки від мене. Я просто чекатиму і спостерігатиму за їхнім вибором і реагуватиму в залежності від цього вибору. Вибір інших людей не варто прораховувати наперед, це все-одно неможливо, бо існує свобода волі.

Але як і раніше писатиму, що захочу. Якщо звичайно не надійде прохання заткнуться. Якщо надійде – реагуватиму по ситуації. Це вже буде мій вибір і я теж не буду його прораховувать наперед.

(no subject)

Шукала Балладу о брошенном корабле Висоцького і натрапила на ось це відео. Стає зрозуміло, чого він написав пісню про фатальні дати. Ну а як ще реагуваати, коли ти відомий поет, всі знають, що дуже багато поетів покінчили собою в 37 і всі дуже наполегливо цікавляться є вже тобі 37 чи немає?

Треба буде нормально почитать його біографію. І Человек за бортом, і оця Баллада - вони ж явно про якусь важку кризу, з якої вдалося вибратися не то чудом, не то за допомогою людей, від яких він не очікував допомоги. Немає серед моїх читачів когось, хто б був в курсі його біографії?

Баллада про покинутий корабель мені подобається більше. Там є слова

Догоню я своих, догоню и прощу
Позабывшую помнить армаду.
И команду свою я обратно пущу:
Я ведь зла не держу на команду.

Ну а далі ідуть уже мої власні проекції: чим більше я спілкуюся з людьми, тим більше я розумію, що особисто мені пощастило явно більше ніж Висоцькому. Люди, які зі мною спілкувалися раніше вцілому не тримають на мене зла. Ну то біш, в мене і раніше була така версія, зараз вона просто потихеньку обростає фактами. Просто те, що зі мною відбулося - воно було занадто неймовірним. От їй-богу, хтось би мені років два назад сказав, що буде от так, так і от так я б його послала нафіг, я не спілкуюся з наркоманами під важкими наркотиками.

А воно бач як буває...

Блін, можна мені вже нормальні людські стосунки без оцього всього, га? Я буду хорошою дівчинкою, я задовбалася вже писать, а воно лізе і лізе.