Експериментальний коучинг

Блін, яка я дурна. Нафіга мені диплом психолога? Це ж зайва єботня і зайві гроші. Диплом психолога– це ж просто інструмент, емоційно-забарвлена інформація, що мовляв видно людина розбирається у духовному житті, раз вона п*ять років чомусь училась і отримала бамажку. Так у мене уже є такий інструмент. Я можу нарешті дістати із шафи своє сліпучо-саюче біле пальто і розказать свою історію про жінку з ДЦП (ба навіть родину людей з ДЦП), які без допомоги здорових родичів виростили дитину. І в ній не буде ні слова брехні.

Чесно кажучи, я ненавиджу такі псевдомотиваційні історії. Вони принизливі, бо не допомагають зрозуміти людям суть, як же саме людині вдалося побороти свою біду. Це як рекламний буклет, а за ним пустишка. Треба буде її емоційно підкоригувати, щоб ця реклама не викликала в людях комплексу неповноцінності. Але цей інструмент діє. Нік Вуйнич збирає стадіони. Тільки Вуйнич несе в маси токсичну хуйню, а я взагалі нічого не буду нести: тільки збирать і ділиться виключно з тими, хто просить.

Я назву свою діяльність щось на зразок "експерементальний мотиваційний індивідуальний коучинг". І гасло: поверну вам самоповагу і віру в себе за дві години за допомогою чарівної сили мистецтва. Обережно, тут матюкаються. Ціна - двісті гривень за годину (поки що).

Основна ідея цієї методики в тому, що людині треба розібратися в своїх емоціях і правильно їх пережити. Я буду слухать що кому болить, думать, якою має бути правильна емоційна реакція на ту чи іншу проблему і підбирать найбільш влучний фрагмент з якого фільму/пісні/вірша виражає ту, чи іншу емоцію. Я думала була про МРТ, тю, нафіга мені МРТ, я читаю все у людських очах. Ну може і не все, але гострий біль я точно побачу.

В процесі такої роботи треба буде скласти нормальну класифікацію різних відтінків емоцій і який фрагмент із якого фільму найкраще попадає в масть. А може навіть і не фільмів, може комікси будуть зручніші. В нас так зневажають цей пласт культури, а він насправді такий виразний. Супер-Герой і Супер-Лиходій. Чисте зло і чисте добро. Ідеальний інструмент, як еталони чорного і білого для художника.

Я навіть знаю, кого можна буде попросити допомогти мені з цим. Але в принципі я теж подивилася багато фільмів і зможу справитись сама. А комікси можна віддати на відкуп Владику, наприклад. Він же моя дитина, він не дурніший за мене і зможе розібратися, які емоції викликає той чи інший фрагмент коміксу.

Хм. От бувають генномодифіковані організми. А я буду намагатися створювати патернореставровані особистості. Тільки це набагато простіше, бо у випадку помилки можна легко стерти помилково підібраний патерн.

(no subject)

Ану щас спробую себе у створенні афоризмів.

Отож мій девіз: "Думай складно, висловлюйся красиво".

Можна таке написати на метафоричному родовому гербі?

(no subject)

Раніше я думала так: "От блін, тут треба роботу робить, а я вже годину подумки холіварю із своїми друзями". А зараз я думаю так "От блін, я тут подумки холіварю із своїми друзями, а вони мене смикають з якимись дурнуватими документами".

Мої постійні читачі, те що ви вже кілька днів спостерігаєте із щирим подивом, здається називається «просвітлення». На жаль не можу підібрати менш пафосного, але не знецінюючого слова.

Такий стан був у мене на першому курсі. Саме в такому стані я вийшла тоді за кафедру на останній лекції по риториці (це при тому, що решту лекцій я прогуляла), прочитала Некролог кукурудзяному качанові Симоненка і тут же отримала свій перший залік автоматом. Але тоді я не втрималась, стався нервовий зрив. Батьки закономірно повезли мене до мозгоправів, а ті замість того, щоб сказати, що зі мною все нормально, мені просто треба відпочинок і трішки хоч чиєїсь любові (то біш прийняття), почали ставити якісь діагнози типу неврозу. Один взагалі намагався переконати мою маму, що в мене немає інтелекту. Вона не повірила, звичайно, але повірила, що в мене щось негаразд із психікою.

Ні, ну я справилася звичайно, з психікою-то все гаразд було. Просто відпочила, послухала кожен день заспокійливу музику під виглядом дорогущої акупунктури і відійшла. Але всі ці двадцять років на моєму таланті розуміти людей стояло тавро псевдодіагнозу.

Як невмілі акушери проклялли назавжди моє тіло, так і невмілі мозгоправи на двадцять років прокляли мою душу.

Я пишу це зараз і я холодна як лід. Свою ненависть я пережила. І для мене це голий науковий факт.

Йога, як карго культ

Символом просвітлення вважається «безмятежный» Будда у позі лотоса. Це дуже точний образ: могутня інформаційна сутність знайшла відповідь на всі свої питання і відпочиває після важкої духовної праці, слухаючи звуки природи. Але лише для того, щоб відпочивши, поставити собі нові запитання, яких звичайно ж вистачить на її короткий чи довгий вік.

Образ Будди став символом йоги, яка по своїй суті є карго-культом. Щоб відчути справжнє «умиротворение» треба спочатку вивернути навиворіт свою душу, витягти звідти всіх своїх найстрашніших і найпотворніших демонів кожному заглянути в очі, кожному в’їбать і кожного заткнуть.

А до цього немає сенсу сідати в позу лотоса: звуки природи не можуть заглушити голоси потвор у голові. Як фальшивий літак не принесе гуманітарної допомоги.