(no subject)

Отож треба прийняти той факт, що на даний час щасливою я бути не можу. Лаконічна формула із радянського фільму «щастя – це коли тебе розуміють» вона по суті правильна. Просто потребує уточнення: не просто розуміють, як механізм дерев*яної ляльки, а приймають, визнають твій спосіб мислення, навіть не завжди погоджуючись із ним. Ну да, мій спосіб мислення став моїм близьким людям як кістка поперек горла, акуратніше треба було. Ну і на майбутнє треба акуратніше, ага.

На жаль, решта людей, вони теж не можуть бути по-нормальному щасливими. Кожен живе у своєму маленькому пекельці і це не їх вина. Просто життя, воно важке. Хтось обрав щастя материнства. І в нагрузку до радості від спілкування з найріднішою і найпрекраснішою дитиною отримав емоційне вигорання і звичку час від часу вигулювати біле пальто.

Хтось обрав гроші і на додачу до всіх тих можливостей, які можна за них купить, отримав біль заздрості (своєї і чужої). Хтось обрав розслабон і в упор не помічає, як втрачає близьких людей. Ну, до речі, це ще не такий і поганий шлях – може вони ті люди йому й не треба: сильно вже багато з ними мороки.

На даний час найщасливішими я вважаю тих людей, яким вдається робити щось корисне для інших і отримувати за це співмірну винагороду. В цьому контексті щастя можна розглядати як ідеал взаємного альтруїзму. Просять у тебе який ресурс – дай, якщо можеш. І не посоромся попросити за це адекватну винагороду. Не обов’язково грошову, просто адекватну. Так лікарю, який провів складну операцію, буде приємно не тільки отримати нормальну зарплату за неї. Йому також буде приємно що от, людина завдяки його праці живе, працює, а не спилася, паразітка така, і не здохла через рік від цирозу, падло. Коротше, в роботі між «матеріальна вигода» та «нематеріальна користь» має стояти логічний сполучник «І», а не «АБО», який помилково ставить туди наша інстинктивно-тваринна мораль.

А за себе скажу так. Із свого маленького пекельця калічки, яку всі жаліють, я вже вирвалася. Дуже дорогою ціною, так. Можна було не так драматично навчитися себе поважати. Можна було б і раніше, мабуть, але мені не вистачало сміливості. Не думаю, що це сталося занадто пізно. Кожен день прожитий в якості людини, вартий року тупого існування.

І свою теперішню задачу я бачу в тому, щоб навчитися використовувати свій талант правильно. Щоб не перетворюватися на лиходія Кіллгрейва із Джесіки Джонс, який безсовісно маніпулює людьми. Ну і комплекс месії відкинути нафіг. Треба по-іншому. Маленькими кроками допомагати тим, хто цього просить. Своїй дитині, своїм рідним і знайомим (виключно на їх прохання). Ну і не забувати турбуватися про своє здоров’я.

(no subject)

А що там з фільмом Воно-2, його вже крутять? Годне щось чи ні? Ех, шкода, я мала такі плани на цей фільм, але зараз із жахами прийдеться почекати. Тай піти вже немає з ким(((

А я тут подумала, що я в чомусь крутіша за Пенівайза. Подумайте самі: над його створенням працювало купа людей. Стівен Кінг написав круту історію, на тисячу сторінок роман, між іншим. Сценаристи гралися, щоб зробити пристойною першу частину. Актори, гримери, купа людей працювала над фільмом вцілому і над персонажем зокрема. Нормальний фільм вийшов (я маю на увазі першу частину), але хіба він налякав когось по-справжньому? Люди підуть із задоволенням на другу частину і подивляться її під попкорн.

А я тут недавно просто трошки недоспала, перевтомилася і мала кілька занадто відвертих розмов із кількома людьми. Лишнього наговорила, так. Але все ж це були лише розмови недолугої пліткарки. Але деяких людей від однієї думки про сиквел такого шоу, я впевнена, трішки тіпає. Занадто вже воно було ріаліті.

Народ, я пам’ятаю, Пенівайз дуже погано закінчив. Я дуже постараюся, щоб сиквелу не було. Але зі свого боку згадайте, що я все ж не вселенське зло, а просто недосконала і слабка людина, що не розрахувала свої сили. Може не треба мене туди, в забуття?

Дві задачі

Отож на даний момент переді мною дві задачі: локальна і глобальна.
Локальна полягає в тому, щоб відпочити, відновити здоров’я, відновити адекватність по факту і в очах людей. Вернутися до виконання своїх родинних обов’язків, на роботу, ну і поменше переживать при їх виконанні. Токсичні стосунки акуратно звести до мінімуму без ексцесів (ну його нафіг так переживать через кожну дуру), особисті драми потихеньку пережить, переживання звести до мінімуму.

Тут ось виявилося раптово, що людей на світі багато і можна запросто знайти як не одного, так іншого бажаючого послухать чергову офігенну історію з моєї роботи чи життя. Головне знеособлювать персонажів, щоб не псувати життя реальним людям. Якого чорта їх у мене так багато цих історій – це питання, на яке поки що у мене немає відповіді. Можливо це тому, що я багато додумую того, чого немає. Теж мені Агата Крісті.

Коротше: помірність та адекватність – ось два правила, якими мені слід керуватися в цьому океані абсурду.
Ну і глобальна задача: написати таки книжку на основі тих висновків, які я зробила останнім часом. Придумати і поставити нормальні експерименти, обкатати практичну частину. Загальна ідея - це побудувати місток між біологією, яка вивчає матеріальну основу мозку, та гуманітарними науками.

Власне цей місток вже почали будувати такі титани як Докінз, Марков, Джейкобсон і купа інших, прізвищ яких я не знаю через своє вимушене невігластво. Цей місток на всю катушку розфарбовують такі популяризатори науки як Панчин, Тімонова, Казанцева та інші не менш важливі люди. Моє ім’я не буде стояти поруч з ними. Треба бути скромнішою. Мені треба написати книжку на зразок філософсько-психологічних історій. Де кожне нудне теоретичне знання, яке я здобула в нерівній боротьбі з вітряками та велосипедами, буде ілюструватися цікавою історією із уже існуючих фільмів чи пісень. Ну і треба якось вийти на вищеперерахованих корифеїв, раптом вони погодяться почитати окремі мої статті і дати їм нормальну оцінку.

Не заради грошей чи слави. Гроші я буду заробляти на своїй нудній і ненависній роботі, як не виженуть. Слава для мене шкідлива, випробування мідними трубами я проходжу паршиво. Просто ну треба ж спробувать зробити у цьому недовгому житті щось толкове і цікаве.