(no subject)

Та подруга, що рекомендувала відпустити людей, яким я не дуже потрібна, була права. Вона помилялася лише в методі. Безглуздо повторювати собі «я відпускаю» (бо це брехня), мені більше подобається оперувати фактами (бо вони правда).

Отож людина номер раз. Її я образила першою і то дуже сильно. Тому за місяць вона ні разу не подзвонила (ну щоб мене не хвилювати). Але трубку брала. Моє прохання почитати мене в соцмережах, щоб зрозуміти, чому я страждаю не виконала. Вона у своєму праві: купа реальних проблем, про мою адекватність вона питала у друзів, а мої страждання їй байдужі – вона страждає не менше.

От це воно. А тепер робимо так: «їй байдужі мої страждання» - «мені байдужі її страждання». І повторюємо цю мантру у тих випадках, коли я раптом ні з того, ні з сього почну хвилюватись за неї. Подзвонить перша – я візьму трубку. А там побачим. Допомога тільки за запитом. Психологічну підтримку більше не надаю.

Трошки інша ситуація із друзями, які мене читають. Читають – значить спостерігають, чи я страждаю, значить їм не байдуже. Але взаємодіяти зі мною в реалі не спішать. Один із них дав чітко зрозуміти, що ні бачити, ні чути, ні спілкуватися не хоче. Він не виражає мені співчуття не намагається полегшити мій стан (скоріш за все думає, що це не в його силах). До речі, в мене допомоги ніколи не просив. Все чесно.

Отож треба так: «в мене не просять і не надають допомогу» - «я не прошу і не надаю допомогу». А щоб не рвати собі душу від безпомічності – не слідкуй за його справами. Єдина інформація, яка до мене надходить – це лише фактаж про читання мого блогу. Ну і ок. Він слідкує що я пишу - я бачу, що він все ще слідкує.

Інша подруга читає і дзвонить, але рідко, бо має мало часу. У кожного своє життя, свої турботи (а їх у неї по горло, об*єктивно значно більше ніж у мене). Значить я теж буду іноді цікавитись її життям і говорить по телефону без надриву, коли це буде зручно нам обом. Про допомогу вона мене ніколи не просить – значить з допомогою працюєму як у попередньому абзаці. Допомога тільки за наявності запиту.

Словом, для того, щоб побудувати нормальні стосунки з кимось, треба взяти об*єктивну інформацію, що надходить від цієї людини, покрутити, навісити в душі на ці стосунки правильний ярличок і діяти в їх рамках. На жаль, ці ярлички мене не дуже влаштовують, але на це немає ради. П*ять стадій наше все: попсіхувала, поплакала і змирись. І тоді вийде направити енергію в інше, більш продуктивне русло.

Функції добра і зла

Колись в одній розмові я сказала, що я дуже зла людина. Мені не повірили і, як показала практика, абсолютно даремно. Сьогодні до мене нарешті дійшло, що саме я мала тоді на увазі.

Суть добра в тому, що воно будує. Будинки і дороги, органи і тканини, зв*язки між нейронами та людьми. Суть зла в тому, що воно руйнує і при тому руйнує екстренно. Смерть від старості як і руйнування будинку від часу – це не зло, це наслідок дії закону наростаючої ентропії. А зло – воно руйнує те, що могло б ще працювати. Так зносять будинок, який міг би ще стояти, так руйнуються стосунки між людьми внаслідок злої сварки (а значить і зв*язки між нейронами у головах).

Мені психолог сказала, що коли зв'язок між нейронами побудовано там виділяється дофамін і людина отримує задоволення від досягнення мети. Якщо зв'язок не може бути побудовано правильно – виділяється кортизол, гормон стресу, який викликає реакцію «бий, біжи, замри». Так от: бий – це гнів, емоція зла.

Всім нам хотілося б жити у добрі. Тільки будувати: нові будинки, нові гарні стосунки між людьми, нові організми (ну дітей тобто). Проте, на жаль, при будівництві виникають помилки. І щоб їх виправляти треба руйнувати збудоване. А коли руйнуєш щось екстренно – ти страждаєш. Оце страждання виконує роль запобіжника, щоб той, хто руйнує, не завдав більшої шкоди ніж треба. Страждає дитина, якій приходиться розвалювати неправильно побудований будиночок, страждає вишивальниця, якій приходиться випорювати неправильно вишитий малюнок.

Ну і людина, яка виливає свій праведний гнів на оточуючих теж страждає – повірте на слово. Перший раз в процесі гніву, а потім від усвідомлення що по-перше ти зробила боляче людям, а по-друге від того, що вони перестали мати з тобою справу. Агресорам ніхто не співчуває, як справедливо зазначила Ольга Брильова. Її я теж відфрендила, від гріха подалі, бо в мене до неї теж купа претензій, але з мене реально досить гніву.

Так от: я дійсно зла, бо не боюся ні завдавати страждань іншим, ні страждати від наслідків свого гніву сама. Не хочу (якби ви знали ЯК я цього не хочу), але і не боюся страждань: ні чужих ні тим більше своїх. Не все в цьому житті іде як мені хочеться. Прикол в тому, що чим раніше виявиш помилку тим легше її виправити, тим меншою кров*ю все це обійдеться. А свої образи, свій біль я занадто глибоко забила всередину і занадто довго ігнорувала. От воно і рвонуло. І зачепило дуже багато людей.

Але зараз ніби більше немає чого руйнувати з такою енергією. Зруйнованого в попіл не повернеш і будем потихеньку будувати щось нове. Наприклад сьогодні поїхала взяла список документів для отримання адвокатського свідоцтва. Так що в мене новий квест – ура. І там буде місце і для моєї винахідливості, і для моєї пристрасті, і для мого праведного гніву.

(no subject)

Завірила копії дипломів, постриглася, зробила фотки на документи. Завтра на роботу, зроблю копію трудової. Блін, довідку про відсутність судимості треба і медичну № 122-2/о. А оця фігня, що підтверджує стаж помічника адвоката вона треба чи ні? Треба почитать той чортовий закон, ніфіга та баришня толком не пояснила. Значить довідки не треба спішити брати, бо вони мають обмежений термін дії. Хороший квест, мені подобається. Але в тир таки треба записатись.

Словом, жабка-невдаха підлікувала ніжку і знову в строю. Тільки на цей раз я нарешті включу голову і згадаю, що я не жабка, а людина. А сила людини не у самотніх хаотичних рухах, а у правильній взаємодії з іншими людьми. Отож ніяких великих стрибків. Я буду ставити маленькі цілі і рухатися маленькими кроками. На кожному кроці не покладатися на одну (чи декількох людей), а будувати багато маленьких необтяжливих зв*язків. Все, що можна купить за гроші – треба купувати за гроші. Довіра від сюди до сюди. Треба вірить людям, бо вони загалом хороші. Але нікому повністю не довірять, бо вони, на жаль, просто слабкі.

А ще пам*ятати, що люди часто брешуть. Брехня буває двох видів: егоїстична (коли людина бреше в своїх інтересах) і альтруїстична (коли людина бреше в чужих інтересах, наприклад для мого ж блага). Так от, зараз я вам скажу парадоксальну річ: з тими, хто бреше в егоїстичних інтересах справу ще можна мати з горем пополам. Але як тільки зловила людину на альтруїстичній брехні, як тільки ти бачиш, що людина береже твої почуття – атас, будь на сторожі і більше цій людині не довіряй.

Альтруїстична брехня повинна бути дуже добросовісно скльопана. Тоді вона дійсно береже об*єкт альтруїзму. Але якщо тобі брешуть як попало, значить люди бояться не ЗА тебе, а саму ТЕБЕ. Бояться твого гніву, істерики, сліз. Значить тихенько, маленькими ввічливими кроками назад, назад. Не подавай виду, що зловила, не виказуй. Просто от тут проходить грань довіри. Не використовуй партнерів по розвагах в якості вірних друзів, вони для цього не годяться. Ці стосунки не розраховані на вирішення серйозних проблем.

А свій складний шлях я йтиму сама. Без великої підтримки когось одного, але з маленькими підтримками сотень людей, які добросовісно роблять сотні маленьких робіт. Хтось за гроші, хтось за цікаву історію, а хтось просто так. А там, хто його знає, може мені вдасться таки знайти справді надійного партнера (чи партнерку) в якійсь важливій для мене сфері. Не важливо в якій: особистій, пізнавальній, комерційній. Головне, щоб у його чи її лексиконі не було для мене слів «я вже зробив/зробила все, що міг/могла».

(no subject)

... ах да, ще один маркер ненадійного партнерства. Це коли людина видає фразу: "я не хочу про це думать", "я не хочу в цьому розбираться". При цьому фрази "я не хочу в цьому розбираться ЗАРАЗ" або "я не хочу в цьому розбираться, бо в мене недостатньо ресурсів/є важливіші проблеми" допустимі. Але принципова відмова розбиратися - це свідчення розумової ліні або страху перед душевним болем.

Людина в своєму праві, все нормально. Але як партнер для допомоги у прийнятті життєвих рішень вона буде фейлить. Така людина буде видавати тільки давно відому інформацію. І це теж добре, адже ніхто не знає всього. І поки все ітиме стандартно - ок. Але в якійсь нестандартній жопі (а я взаємодію з цією чортовою реальністю трошки нестандартно) ця людина просто не справиться.

Не хоче розбиратися - не треба. Не варто цю людину грузить. В решті-решт я оного не можу кататися на лижах - боюся. Ну і лінуюся, да))) І мене туди ніхто силоміць не тягне, слава богу.